Жанна Бадоєва

Короткі нігті, вкриті
червоним лаком – це мій коник!

Останні кілька років життя телеведучої програми «Орел & Решка» Жанни Бадоєвої складається із суцільних подорожей.У рамках програми вона об'єднала чотири континенти: північну та південну Америку, Європу та Азію.Від частої зміни часових поясів не дивно заплутатися не тільки в годинах, а й у днях тижня!Але навіть у найдальших від цивілізації куточках у Жанни завжди бездоганний манікюр, ідеальна зачіска та гарний настрій.Про те, як завжди бути формою, що брати із собою в дорогу, Жанна розповіла «Мистецтві манікюру» в ексклюзивному інтерв'ю.

— Жанно, зазвичай люди, які багато подорожують, скаржаться, що не встигають розпакувати свою валізу, як треба збирати її знову.Чи маєш якийсь стандартний набір речей, який береш у дорогу, якщо знаєш, що за годину літак?

— Не повірите, але навіть якщо їду на три тижні, валізу збираю за 15 хвилин.Одяг для кадру мені підбирають дизайнери, а для життя у мене завжди є стандартний набір: зручне взуття на низьких підборах, штани чи джинси, футболки та кілька спортивних ветровок.Тільки комфорт та зручність.

— У кадрі в тебе завжди гарний макіяж та ідеальний манікюр.Як тобі з твоїм ритмом життя вдається зберегти саме останній у такому вигляді?

— Я можу забути улюблений диск із фільмом, телефон, сценарій, але маленька косметичка завжди зі мною, в ній все найнеобхідніше: креми для обличчя та рук, блиск, пудра, тіні і, звичайно, лак для нігтів.Знаючи, що у поїздках освіжити манікюр не завжди вдасться, я користуюся лаками, які тримаються на нігтях довше.Найголовніше – правильно їх обрати та правильно користуватися.

Взагалі, я не любителька "довгого" манікюру.Мій коник - короткі доглянуті нігті, вкриті яскраво-червоним лаком або френч.На мою думку, для жінки немає нічого красивішого і сексуальнішого.

— Розкажи, які відкриття у професії ти зробила останнім часом?

— Нещодавно один наш відомий телеведучий, який протягом кількох років вів ранкову програму і вставав о четвертій ранку, сказав мені: «Я давно її не веду, але в мене відчуття, що я досі не виспався!»Так от мені не хотілося б перетворитися на робота.Моя професія дуже страшна: напружено працюєш, але якщо зупинишся на секунду – вилетиш із обойми, і про тебе вже ніхто не згадає.Але поки що мені подобається телевізійний ритм.Я по життю люблю все робити швидко: одягатися, говорити… Тож, гадаю, зупинюся, коли сама цього захочу.А поки що багато цікавих ідей, пропозицій, нещодавно почала писати свій путівник, планую випустити його до наступного року.Дуже сподіваюся, що він буде корисним для тих, хто любить та бажає подорожувати.

— А як твій організм справляється зі змінами клімату та екзотичною кухнею у різних країнах?Пам'ятаю, в одній із програм ти пила кров змії, жувала жуків та тарганів… Ворогу такого не забажаю.

— Я даю організму чітку вказівку: хворіти не можна.Але наприкінці року він все ж таки розслабляється, і я можу серйозно розхворітися.Найстрашніше у всіх поїздках не екзотична їжа, а фаст-фуд, яким доводиться харчуватися за потребою (глядач, щоправда, часто не здогадується про це).В Америці така їжа – нормальне явище.У більшості азіатських країн місцеву їжу взагалі вживати європейцю не можна, от і перебиваєшся бутербродами, гамбургерами з газуванням.Але іноді відчуваю і справжнє задоволення від тих страв, які пробую у поїздках.Наприклад, якщо буду в Італії, обов'язково зайду в ресторан «12 апостолів».Я була у багатьох ресторанах світу, але такої їжі не пробувала ніде.Там подають не їжу, а шедеври кулінарного мистецтва.Щоб туди потрапити, потрібно записуватись за кілька місяців уперед.

— А як діти реагують, коли після тривалих мандрівок ти повертаєшся додому?Вони не забувають, як мати виглядає?

— Я їм сказала, що цю ситуацію треба сприймати як даність.Дякувати Богу, зараз є соціальні мережі, смс... Буває, що конфліктні ситуації з дітьми вирішую по скайпу.Востаннє, коли збиралася на зйомки, дочка Лоліта підійшла до мене, попросила не їхати.Я її почала заспокоювати, обіцяти подарунки, а вона мені: «Та не потрібні мені твої подарунки, мені ти потрібна!»У свої сім років вона сказала це настільки серйозно, що я сама мало не розплакалася, але робити нічого – робота є робота.